Мінералізація води
Іон хлору (СІ) в хлоридних водах, з'єднуючись з натрієм, утворює кухонну сіль, яка є сильним подразником слизової оболонки шлунка і посилює секрецію залоз і виділення соляної кислоти.
Тому хлоридні води (соляні) застосовують в основному при відсутності або пониженні вмісту соляної кислоти у шлунковому соку.
Крім того, хлоридні води посилюють перистальтику кишечника і діють ніжно-послаблююче, їх вживають при запорах на грунті атонії кишечника, а також як жовчогінні.
Мінеральні води, що містять сульфатний іон, належать до гірких.
Сульфатний іон у сполуці з магнієм дає проносну англійську сіль (а в сполуці з натрієм — глауберову проносну сіль, яка різко посилює рухові і моторні функції шлунка, кишечника, виділення жовчі.
Мінеральні води, що містять іони кальцію, мають протизапальну дію, понижують моторну функцію шлунково-кишкового тракту. Солі сульфату кальцію послаблюють ритм і перистальтику хвиль у кишковій стінці.
До окремої групи треба віднести мінеральні води з слабкою мінералізацією (від 0,7 до 5 г/л).
Вони застосовуються при захворюваннях органів сечовидільної системи.
При виразковій хворобі з підвищеною кислотністю звичайно призначають мінеральну воду з лужною, гідрокарбонатною основою типу Боржомі — Поляна-Купіль, Поляна-Квасова, Свалявська, Лужанська.
При пониженій кислотності шлунка вживають води з хлоридно-натрієвою основою типу Єсентуки — Драгівську, ЦІаян-2, Сойми, Кваси-1.
Кількість разового або добового вживання води теж встановлюють залежно від характеру і форми, стадії захворювання, стану внутрішніх органів, особливо серцево-судинної системи і нирок, а також від індивідуальної витривалості хворого.
