Внутрішнє застосування мінеральних вод
(Лікування захворювань органів травлення)
Курортне лікування хронічних захворювань шлунка, кишечника і печінки звичайно поєднує в собі пиття мінеральної води з прийманням мінеральних ванн, грязелікуванням і фізіотерапією.
Механізм дії мінеральної води на організм залежить в основному від наявності в ній тих чи інших іонів.
На основі теорії іонної диссоціації солевих розчинів В. А. Александров (1932) запропонував поділ мінеральних вод на три основні групи:
1) гідрокарбонатні (лужні), в яких переважає іон гідрокарбонату;
2) хлоридні (соляні);
3) сульфатні (гіркі), в яких переважає іон сульфату.
Таким чином, характер води залежить від переважаючих у ній іонів і їх дії як подразників слизової оболонки шлунка при вживанні всередину.
Іон гідрокарбонату (НСОз), що є в мінеральній воді, з'єднуючись з натрієм, дає питну соду (КаНС03), яка, потрапляючи в шлунок, сприяє розчиненню слизу і видаленню його з шлунка.
Гідрокарбонат натрію, реагуючи з соляною кислотою, нейтралізує її, понижує кислотність, зменшує печію. Содові, лужні води використовують також як столові води для заспокоєння спраги.
В результаті реакції утворюються кухонна сіль, вода і вуглекислота.
Кухонна сіль і вуглекислота є сильними подразниками слизової оболонки шлунка.
Стимулюючи виділення шлункового соку, вони поліпшують травлення.
До таких вод належать Поляна-Квасова, Поляна-Купіль, Лу-жанська, Свалявська, Плосківська та інші.
